?

Log in

No account? Create an account

Previous Entry | Next Entry

Щоб розповісти про всі речі, які трапились зі мною в Індії не вистачить і десяти звітів. Якщо трохи ввімкнути фантазію, то на базі цієї двотижневої мандрівки можна було б навіть книгу написати, хоча її сюжет навряд чи був би оригінальним. Тим не менш я спробую зробити те, що в моїх силах. Попередній мій звіт був спрямований на те, щоб надати загальну та побутову інформацію про Індію, яка може бути корисною для подорожі до Індії. В цьому ж нарисі не шукайте ніяких цифр. Тут я хочу поділитися своїми абсолютно суб’єктивними враженнями про цю мандрівку та розповісти про найбільш неочікувані речі, які викликали у мене найсильніші емоції. Як позитивні, так і негативні. Вже під час планування цієї подорожі я був далекий від думки, що на мене очікує легка прогулянка, але навіть гадки не мав, що на мене там можуть очікувати такі речі, які трапились. Індія без перебільшення непередбачувана країна і навряд чи коли-небудь можна бути на 100% готовим до того, що на тебе там очікує. Десь на 3-ій день мандрівки я спіймав себе на думці, що якби я побачив як на Майдані Незалежності висадились марсіани, то здивувався б цьому менше ніж тому, що я побачив в Індії.

 

Частина I. Шарджа, ОАЕ.

Перед відльотом ми зайшли в duty free в аеропорту в Борисполі і, хоча cпочатку не збиралися нічого там купувати, все ж таки придбали якийсь алкоголь буцімто для дезінфекції на випадок чогось. :) Ми довго не могли визначитись між літром Бехерівки та літром Немиріва медової з перцем в наборі з трьома чарками і в решті решт придбали і те, й інше. :) Ніхто з нас не збирався в Індії вживати алкоголь, але мабуть сама доля нас завела в duty free.

До Індії і туди, і назад ми летіли з пересадкою в Шарджі, ОАЕ. При чому проміжок між рейсами обидва рази був годин по 15 і обидва рази в ніч. Зрозуміло, що за таких обставин отримувати транзитну візу для виходу в місто не було сенсу, тим більше що для цього ще й потрібно було сканувати сітківку ока. Одразу хочеться їм запропонувати зісканувати дещо інше. :) Виходить так, що на самому початку нашої подорожі на нас очікувала ночівля в залі очікування в аеропорту Шарджі. Багато хто зараз мабуть згадав події фільму “Термінал”, але того, що є в Шарджі в цьому фільмі не побачиш. :) Після того як ми потрапили до транзитного аеропорту, я одразу пішов на розвідку, щоб знайти місце для нічлігу. Зал очікування я побачив ще здалеку, але мене трохи дивувало, що він порожній. Все ж таки це міжнародний транзитний аеропорт і тут відбуваються стиковки багатьох рейсів з різних континентів. Але чим ближче я підходив до залу очікування, тим більше я розумів, що він не порожній. Так, абсолютно всі стільці в залі були вільними, але от під ними... лежали люди... Це не один бомж лежав в одному кутку, а всі люди, які були в залі очікування замість того, щоб сидіти на стільцях, лежали під ними. Багато хто з них був вкритий якимись покривалами і впевнено не можна сказати чи бомжі вони, чи ні, але я далекий від думки, що так багато бомжів можуть собі дозволити повітряні рейси з однієї країни в іншу. Хоча штин там був відповідний. :) Виходило, що стільці наче б і вільні, але сісти на них бажання не виникало. От і де тепер ночувати? Вирішення цього питання виявилось наскільки простим, настільки й неочікуваним. Нам все ж таки вдалось знайти в цьому залі очікування куточок зі свіжим повітрям. Ви ніколи в житті не зможете здогадатись де він був. Він був... біля туалету. :))) Так, саме біля туалету. :) В це важко повірити, але це було єдине місце, де пахло свіжістю, а не людьми в поганому розумінні цього слова. :) Хіба я міг подумати хоча б день тому, що буду спати біля туалету? :) А тим більше, що буду відчувати себе комфортно і буду цим задоволений. :) Якщо вам хтось скаже, що ваше місце біля параші, не поспішайте розчаровуватись, ще не відомо де буде він сам. :) Народна мудрість, 2009 рік. :)

Підлокітники на сидіннях в залі очікування не складалися і спати на них було надзвичайно важко. Які б дива акробатики ти не виробляв, а почувати себе на них комфортно настільки, щоб заснути майже не можливо. Я промучився всю ніч і лише раз або двічі мені вдалося ненадовго провалитися в сон. До того ж вночі ще й було холодно через кондиціонери. О 7 ранку за місцевим часом (4:30 за Києвом) нас розбудили прибиральники і на цьому вже остаточно закінчилися наші намагання хоча б трошки подрімати. Відчував себе в цей момент я жахливо. Я розумів, що якби я ліг спати на підлозі як місцеві, то спав би значно краще і відповідно б себе почував зранку. Заради чого я мучився всю ніч на поперечках між стільцями? У мене навіть спальник з собою був, а як виявилось зранку підлогу тут миють з шампунем. Та мабуть не це головне. Що мені насправді заважало лягти на підлогу і нормально спати? У мене вдома на підлозі сплять лише бомжі. Я хоч поки що і не можу похвалитися власною нерухомістю, але все ж таки не бомж. Як я можу лягти на вокзалі на підлогу?

Про місцеві туалети в туристичних місцях взагалі окрема розмова. Про їх освіжаючі властивості я вже писав, але на цьому їх незвичність не вичерпується. При чому це стосується як арабських, так і індійських туалетів. В туристичних місцях в туалетах досить своєрідне обслуговування. Там постійно чергує один або навіть більше хлопчиків. Вони там цілий день все миють, протирають і т.п. Тут начебто немає нічого незвичного і, коли заходиш туди, сприймаєш їх саме так. Але коли ти заходиш, вони залишають свої справи і... перемикаються на тебе. Вони не відходять від тебе на відстань більше 2-х кроків і постійно намагаються щось зробити замість тебе. Вмикають тобі воду в крані, подають папір... для рук. :) І роблять все це з посмішкою. Навіть якщо на кнопку на крані потрібно буде натиснути тричі, то вони абсолютно спокійно будуть стояти поруч з тобою,  натискати на кнопку стільки скільки буде потрібно і при цьому постійно посміхатись. :) Можливо у них це прояв поваги, можливо для них честь обслужити білу людину, але я людина проста і до такої уваги не звик. Добре, що вони хоч в кабінку за тобою не йдуть. :) До речі це єдина можливість їх здихатися. :) Не виключено, що вони хотіли отримати бакшиш, але вони все робили настільки щиро, що я не міг їх запідозрити в корисних намірах. :)

Частина II. Гостинний Делі.

На вечір другого дня ми нарешті прилетіли в Делі. З аеропорту без жодних пригод доїхали на автобусі в центр міста до площі Конаут (Connaught Square), а тут вже потрібно було найняти рикшу, щоб він відвіз нас в готель, в якому у нас був заброньований номер. Практично від самого початку за нами почав ходити один рикша і запитувати куди нам потрібно. Було вже пізно, не хотілося там ходити довго і ми досить швидко погодились на його послуги за якісь абсолютно смішні гроші. Їхати нам було не так вже й далеко і ми сподівалися швидко розміститися в нашому готелі і навіть придбати квитки на потяг на декілька наступних днів. Але нас на дорозі зупинив якийсь чоловік і почав розповідати, що далі їхати не можна, що той район перекритий через якийсь фестиваль. Ось тобі і маєш... Що ж робити? Він порадив їхати в туристичний офіс і шукати за їх допомогою інше житло. Нам вся ця ситуація зовсім не подобалась, ми не дуже розуміли що це за чоловік (на ньому не було жодної уніформи) і чому не можна їхати в той район, але особливого вибору не було і довелося їхати в туристичний офіс. Більшість туристичних офісів в Індії комерційні і цей не став виключенням. Тутешній барига одразу почав нам розповідати, що квитки на потяг ми не візьмемо і що відвідати ті міста, які ми хочемо по маршруту, нам допоможе лише його таксі до Кхаджурахо за 400 доларів. Льоха мені сказав російською: “Пиздит”. Я йому одразу відповів: “Конечно пиздит”. Можете собі уявити наш подив, коли барига одразу ж відповів чистою російською: “Кто пиздит?” :) Ми ледь втримались щоб не заржати і більш-менш зам’яли цю ситуацію, але вийшло досить кумедно. :) Коли їдеш за кордон в такі далекі країни, то зазвичай висловлюєш свої думки вголос, тому що впевнений, що місцеві тебе не розуміють, але після цього випадку ми одразу зрозуміли, що потрібно розмовляти лише українською і ні в якому разі не російською. Так чи інакше барига зрозумів, що нам його таксі за вартість літака не потрібне і швидко втратив до нас інтерес. На поселенні нас в готель він видно заробити нічого не міг і нам нічого не залишалося як довірити рикші обирати готель для нас. Рикша почав нас возити по готелях, в районі який ми йому окреслили, але спочатку нам траплялися лише готелі без вільних місць. Через певний час почали траплятися готелі і з вільними кімнатами, але ціни були просто космічні. Ця ситуація нас починала відверто напружувати. Ми були стомлені після не найлегшої дороги, вже втратили не одну годину, рикша накрутив некволо кілометрів, а ми розуміли, що в цих готелях за такі гроші ми точно не зупинимось. Ми розуміли, що рикша закладає свої комісійні в ціну готелю, але що ми могли в цій ситуації зробити? Зупинитися, послати цього рикшу і найняти іншого? Він би так само закладав свої комісійні. Ми знали, що в Індії це нормальна практика і працівники готелю їх закладають автоматично, а з іншим рикшею ми лише почали б все з початку. Особливого вибору не було і доводилося продовжувати їздити з цим рикшею далі. Вирішити цю патову ситуацію нам допоміг щасливий випадок. Ми під’їхали до місця, в якому було 3 готелі поруч, і рикша банально не встиг за нами, коли ми розійшлися в різні готелі. :) Ми не отримали таку ціну, на яку розраховували, але вона одразу впала втричі (з 80-100$ до 28$) порівняно з тим, що виходило з комісійними рикші. Різниця становила 60$, що для Індії просто шалені гроші. Ми знали, що рикша закладає свої комісійні, але ми навіть не могли припустити, що ТАКІ. Тут одразу ще й пригадалося, що коли ми їхали до готелю, який був нами заброньований наперед, то рикша комусь телефонував. Після цього вже стало остаточно зрозуміло, що це був відвертий кидок. У кожного з нас за плечима вже був певний досвід відвідин неєвропейських країн, але з такими жорсткими кидками до цього ми ще не стикалися. Наш рикша після того, як ми зняли кімнату в готелі без його “послуг” ще не зрозумів, що ми вже знаємо реальну ціну його послуг і спробував відігратися на нас при розрахунках за візництво. За те, що він возив нас по готелях з його комісійними і морочив нам голову, він захотів 500 Rs. В цей момент в мене виникло надзвичайно сильне бажання або обкласти його матами, або дати йому в морду. Це був лише наш перший день в Індії… Інша країна, в іншій частині світу… Чисто інтуїтивно я відчув, що все ж таки краще обкласти матами. :) Раптом у них не заведено так – в морду… Але в цей момент я зрозумів, що не можу цій нехорошій людині пояснити, що я про неї думаю за допомогою лише одного слова “Fuck”. В ньому ж лише одна голосна, один єдиний звук... Як можна передати якісь емоції за допомогою слова, яке складається лише з одного звуку? Це як “пук”… Fuck. Ніякі fuck-и, ні в яких нахилах, ні в яких словосполученнях не могли в цей момент висловити мої думки з приводу цього рикші. Залишався єдиний вихід… Аж раптом Льоха з відповідною інтонацією вимовив до рикші: “Don’t fuck my brain”. Я з посмішкою поглянув на Льоху, він глянув на мене, всміхнувся і трохи стиснув плечима… Ну що придумав, те й сказав :) Тим не менш після цієї фрази напруга спала і ми вже змогли пояснити рикші, що він неправий, за допомогою слів. Заплатили йому тільки 50 Rs і залишили його насамоті, щоб він міг ретельно обгризти свої лікті. Потенційної розмови з місцевою поліцією вдалося уникнути, але я зрозумів, що мені треба записатися на курси англійської. Перші враження про Індію виявились у нас не найкращими і не просто був зіпсований настрій, а був отриманий конкретний стрес. Питання про те, що робити в готелі в першу чергу не стояло. Інші варіанти окрім відкриття пляшки Бехеровки ніхто не розглядав. :) Як же ж вона була в той вечір доречна. :) Пряма мова.

Всі фото початку нашої мандрівки http://nicks.io.ua/album350942.
Всі відео з літака, Шарджі та прибуття в Делі http://nicks.io.ua/video16643.

Продовження нарису - частина III. Доброзичливий Делі.

 

Latest Month

June 2012
S M T W T F S
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Tags

Powered by LiveJournal.com
Designed by heiheneikko