?

Log in

No account? Create an account

Previous Entry | Next Entry

Минулорічні перегони Gorgany race 2010 були для нас з Сергієм першим досвідом мультиперегонів і звісно що тоді ми мало розуміли що саме на нас очікує. Ми робили просто величезну кількість помилок та в якийсь момент гонки нам здалося, що Gorgany race це не для нас і ми просто припинили рухатись далі та лягли спати. Як виявилось на фініші далеко не все було так погано та попри всі наші недоліки ми могли досить суттєво покращити свій результат якби не зневірились у власних силах. Власне минулорічні перегони Gorgany race залишили більше питань, ніж дали відповідей, тому хотілося ще спробувати що ж це таке мультиперегони та якось оцінити свої навички та здатність до подолання подібних перешкод. Чекати цілий рік до наступних перегонів Gorgany race не довелось, бо трапилась під руку Кримська сотка 2010. Значно більш м’який формат Кримської сотки та значно легший рельєф гір порівняно з Горганами дозволив нам витиснути з себе максимум, значно покращити свої навички в орієнтуванні протягом перегонів та здобути ще більше досвіду з приводу харчування та спорядження. Попри те, що один наш учасник не витримав темпу перегонів та зійшов з дистанції ще в перший день, решта команди стала лише 9-ою командою, яка пройшла всю дистанцію повністю та дійшла до фінішу. І от цього року ми намагалися скористатись вже здобутим досвідом та зрозуміти що ми можемо в Горганах і чи насправді вони такі страшні як нам здалося минулого року. Разом з нами з Сергієм вирішили спробувати свої сили в Gorgany race 2011 ще 2 товариша Сергія з альпсекції Вертикалі Дмитро та Роман, але для зручності ми заявилися двома різними командами.

 

Місце старту Gorgany race цього року було надзвичайно зручним і у нас була можливість виїхати з Києва в п’ятницю після роботи та прибути на місце старту за 2 години до початку змагань, як раз щоб вирішити всі організаційні питання. Реєструємося, отримуємо мапу та легенду, перемальовуємо КП, снідаємо, здаємо зайві речі на зберігання. Аналізуємо потенційні маршрути до КП. КП 1 розташоване в лісі на злитті струмків поруч з галявиною. Одразу пригадуємо як минулого року виходили на КП 3 і розуміємо, що галявинка або полонина в лісі це не орієнтир. Нашим мапам вже років 50, якщо не 70 і старі полонини та галявинки з тих часів вже давно заросли деревами, а в лісі вирубані нові, які знаходяться в зовсім інших місцях. Вирішуємо починати перегони не з 1-го КП, а з останнього 16-го КП, бо воно розташоване на хребті поруч з вершиною гори і це 100% орієнтир. Як виявилось потім майже половина команд вирішила стартувати аналогічним чином. До того ж це нам дає можливість не ломитись одразу через річку, а побігти через місток ще з сухими ногами. Хоча наші ноги сухими були зовсім недовго. Нам насправді пощастило, що не було зливи, але якщо минулого року в Горганах була спека і ми потерпали від спраги, то цього року все було абсолютно навпаки – дощ, багнюка, часто густо йдеш всередині хмари та видимість від 5 до 20 метрів.  

Старт. Ще хвилину тому ми з Сергієм не збирались бігти, але азарт перегонів нас захоплює і ми біжимо в пелетоні інших команд до містка. Дмитро та Роман швидко від нас відстають і з ними ми зустрічаємось вже тільки на фініші наступного дня, хоча ще кілька годин у нас є зв’язок по раціям та Сергій намагається підказувати хлопцям куди краще йти та як саме. Не всі бігли аж до містка, багато хто все ж таки не втримався та пішов вбрід, хоча р. Свіча аж ніяк не виглядала струмком :) Здивувало, що на іншому березі окрім нас лише ще одна команда пішла в бік 16-го КП найкоротшим та не найскладнішим шляхом. Йдемо разом з хлопцями з Франківська та Рівного, але на півшляху до КП 16, вони вирішують йти до КП 1... Ми продовжуємо набирати висоту траверсуванням лісу в бік КП 16, виходимо на якусь давно неходжену стежку, зустрічаємо на перехресті чимало команд, які очевидно що без взяття КП 16 йдуть на КП 1. Стежка закінчується, але ми вже в 500 м від хребта з нашою вершиною. Йдемо в лоб через ліс, піднімаємось на хребет та повертаємо на майже горизонтальну стежку до КП 16. Там зустрічаємо команду “Веселі дзвіночки”, фотографуємось та валимо в бік КП 1. Власне десь з цього моменту наші ноги вже постійно мокрі. Спускаємось дуже крутим схилом, не хотів би я ним підніматись, але на зустріч нам йдуть інші команди з КП 1 :) Виходимо на полонину, яка є єдиним орієнтиром по дорозі на КП 1, там чимало команд. Намагаюсь у першої з них запитати дорогу на КП 1, виявляється що вони його не знайшли. Хлопці взагалі виглядають якось відморожено, виявляється, що вони америкоси :) Розповідаю їм як вийти на КП 16 та рухаємось далі. Америкоси для вірності вирішили нас не відпускати та все ж таки знайти з нами КП 1. Як виявилось пізніше з розмов з іншими учасниками перегонів, один з америкосів працює викладачем англійської в Тернополі, а решта мабуть що його товариші, з якими він тусується в Україні. Хлопці не дуже спортивні, просто розважаються. Зустрічаємо інші команди, які вже дають корисні орієнтири на КП 1. Скидаємо висоту, тому йдемо швидко. Так швидко, що проходимо повз потрібне злиття струмків та доводиться повертатись і шукати що ж ми пропустили. На КП 1 чимало команд, фотографуємось знову з “Веселими дзвіночками” та з ними ж рухаємось на КП 2.  

Спочатку йдемо берегом річки по траві. Таке враження, що перед нами пробіг табун коней :) Сліди на траві та у багнюці допомагають орієнтуватись швидше. Рухаємось вздовж однієї річки до іншої, в яку вона впадає. Виходимо до більшої річки, обрив... Піднімаємось течією вгору, бо там має починатись потрібна нам дорога на вершину г. Стовб. Звертаємо до лісу та починаємо скидати висоту яром. Яр завершується вертикальною скелею метрів 7 висотою... Добре, що Сергій альпініст :) Він спускається першим та підказує мені знизу за який один камінь все ж таки можна братись :) Бо решта всі живі. Поки Веселі дзвіночки дупляться як їм переходити не мілку та бурхливу річку, ми знаходимо сприятливе для цього місце, переходимо через неї та ідемо у відрив. Трохи ломимось джунглями, але досить швидко виходимо на потрібну нам дорогу і просто набираємо висоту. Виходимо на вершину, фотографуємось на КП 2, з’їдаємо по бутеру та тулимо далі. Травимо висоту лісом в напрямку стежок до наступної річки, але під час руху втрачаємо потрібний азимут та скидаємо забагато висоти. Доводиться робити поправку та набирати висоту знову. Після набору висоти на полонині зустрічаємо хлопця з дівчиною, перекидаємось з хлопцем кількома словами та розуміємо, що була стежка. По ній на полонину виходять... Веселі дзвіночки :) Підганяємо один одного та йдемо на КП 3, десь знову розходимось. Виходимо на хребет з горганами (величезні каменеві брили), швидкість пересування значно падає. До того ж вже не вистачає свіжості і дуже легко оступитися та щось зламати. Бачу дерево з обдертою корою, таке враження, що об нього ведмідь чухав спину. Пригадую, що раніше на підйомі бачив чиїсь немаленькі випорожнювання. Йду і на ходу розумію, що якщо ми зараз зустрінемо ведмедя, то сил побігти у мене вже нема… Тим більше, що по цьому камінню взагалі особливо не побіжиш… Беремо КП3. Це перше КП, на якому ми самотні, рухаємось далі.  

Виходимо на чергову полонину, з якої є 2 шляхи в бік різних струмків, обидва потім впадають в річку, яка нам потрібна. Вирішуємо йти в бік начебто коротшого шляху, але виявляється, що якщо йти по стежці, то він довший :) Зустрічаємо по дорозі велокоманду, яка покинула свої вели десь знизу і йде пішки, щоб взяти висоту. Щоб не робити вже дуже великий гак, скидаємо висоту через лісоповал біля річки, коли вже починаємо бачити потрібну нам стежку з іншого боку річки. І знову зустрічаємо “Веселих дзвіночків” :) Не знаю як саме туди потрапили вони і де вони блукали, бо єдиною стежкою туди прийшли ми, але далі знову йдемо разом по черзі обганяючи один одного. Приходимо на КП 4 – це суддівське КП з техетапом. З іншого боку річки скеля, по якій потрібно метрів 20 піднятися догори на мотузці, переміститись в бік та спуститись на дюльфері без страховки... Я подивився на це все і кажу Сергію, що я не зможу... Пропоную йти далі і не втрачати час. Дівчата-судді кажуть, що не хвилюйся, тут дехто вже також робив це вперше в житті і все вийшло. Штраф за не взяття КП 3 години, а за 3 години ти точно все зробиш. В цей час на моїх очах хтось завис на середині підйому і ні догори, ні донизу... Мені насправді цікаво спробувати, бо де я ще зможу так різноманітно полазити на мотузках, але якось стрьомнувато :) Якщо не враховувати боязні висоти, то я мав дуже поверхневе уявлення про те як саме потрібно працювати зі спорядженням та які фізичні навантаження під час таких вправ, а ми вже як ніяк км 30 по горам відмахали і свіжості організму вже не вистачає. Але якщо не спробуєш, то і не взнаєш :) Консультуюсь у судді на вправах як саме потрібно використовувати спорядження та прошу Сергія зачекати на мене зверху, щоб в разі чого підказати що саме там потрібно робити. Піднятись на 20м догори виявилось не так важко як мені здавалося знизу, бо половину відстані я міг допомагати собі ногами, а вижиматись лише на одній руці довелось тільки в двох місцях по декілька раз. На верху була натягнута горизонтальна мотузка і перехід до спуску відбувався зі страховкою, але от сам спуск чомусь був без страховки... Мені одразу пригадався минулорічний спуск на дюльфері на Кримській сотці :) Праву руку відпускати не можна. Прошу Сергія зробити мені повну вісімку на дюльфері, а не лише протягнути мотузку в отвір, щоб спускатися повільніше. В декількох місцях мені довелось протягувати мотузку вільною лівою рукою, але так було якось спокійніше :) Попри моє хвилювання вправа виявилась надзвичайно цікавою і була доступна не лише тим, хто займається альпінізмом. Я отримав масу насолоди та порцію адреналіну в кров :) Відмічаємось у дівчат про виконання вправи, трохи розмовляємо. Дівчата дуже ввічливо намагаються нам пояснити, що ми є…ті на всю голову :) На час виконання вправи я навіть забув про перегони і трохи відволікся. Але вже була 18-та година, потрібно було не гаяти часу та вирушати на наступне КП, до якого потрібно було здійснити перехід через хребет Аршиця. По часу ми просто були зобов’язані йти ще як мінімум до 5-го КП і ночувати на ньому, але в жарт пропоную Сергію залишитись на КП4. Нагадую, що на дворі періодично йде дощ і ми постійно мокрі. Кажу Сергію: “Слухай, тут дівчата з наметом, може залишимось? :)” Сергій каже: “Які дівчата? Ти для чого сюди приїхав? Ідемо!”. Бачу, що Сергій налаштований серйозно і попри те, що підколюю його з приводу минулорічного бажання лягти спати не дійшовши КП 4, його настрій мені подобається.  

Йдемо в бік Аршиці берегом річки, але от ідемо не по тому берегу, на якому дорога намальована на мапі. Як тільки бачимо дорогу з іншого боку річки, вирішуємо перейти. Проходимо буквально метрів 200 і розуміємо, що якось вже дуже швидко вона починає набирати висоту. Тим не менш скидати висоту так просто не хочеться і вирішуємо траверсувати в потрібному напрямку в надії що таки на щось вийдемо. Схил крутий, стежки нема, доводиться часто переходити якісь яри. Йдемо повільно, бо сил вже не так і багато. Починаю їсти цукерки, щоб закинути глюкози в топку та підтримати організм перед підйомом. Хвилин через 40 відчуваю, що цукерок наївся на декілька місяців вперед :) Постійно йдемо по бездоріжжю і жодних натяків на стежки немає. Мене гризе відчуття, що з іншого боку річки залишилась відмінна дорога, по якій можна було майже без зусиль досить швидко максимально наблизитись до хребта, але ми вже можемо йти тільки вперед. Сил вже відверто небагато і попри досить швидке наближення темряви додати в темпі ми вже не в змозі. Стараємось лише обходити лісоповали та не лізти в джунглі. В якийсь момент виходимо на залишки якоїсь давно покинутої дороги на хребет. Попри повалені дерева підніматися нею значно швидше і ми видихуємо з полегшенням, але наше щастя дуже швидко закінчується і ми впираємось в джунглі. Витрачаємо багато сил, але йдемо догори. Починає холодати. До хребта ще метрів 300. Зазвичай за таких умов ми без сумнівів штурмуємо хребет або вершину, але ми вже 12 годин на ногах і якось хочеться вірити, що ми можемо за наше сумління отримати винагороду у вигляді якоїсь стежки. І що ви думаєте? Через 100м ми впираємось в стіну з жерепу :) Це піпєц! Навіть зі свіжими силами через жереп нам потрібно було б продиратись на хребет години 2, а з іншого боку хребта має бути така ж фігня і спускатись через жереп не набагато легше. Ми у відчаї. Щоб зробити бодай крок і пролізти в якусь щілинку потрібно руками відхиляти гілки та намагатись стати на них ногами. Все слизьке, ми падаємо, дряпаємо ноги, але встаємо і йдемо далі. Заходимо в хмару, здіймається вітер, стає зовсім холодно. Намагаюсь зігріти себе думками, що на КП 5 є люди і там може бути багаття, але обставини навколо настільки непозитивні, що нічого не виходить :) Фізичні сили нас покинули вже давно, але тут вже починають залишати і моральні. Так важко, що хочеться сісти прямо тут і більше нікуди не йти. Не дає це зробити лише розуміння того, що протягнемо ми тут не більше кількох годин, а наші тіла не зможуть знайти навіть місцеві ведмеді, не те що працівники МНС :) З матами та якимись нечленороздільними звуками попри втому та голод повземо далі. Сергій хоче зупинитись, щоб переодягтись в суху одежу, яка була призначена для сну. Організм знесилений і стояти мокрим поруч на вітрі вже зовсім холодно, тому намагаюсь ворушити кінцівками, але одягатись в свою суху одежу не ризикую, бо якщо замочу і її, то тоді зовсім не зрозуміло, що ж мене бодай трохи зігріє вночі. В цей момент у нас з Сергієм відбувається наступний діалог:

-         краще б ми справді залишились з дівчатами

-         ну я ж пропонував

-         але ж ти не настояв :)

Сергію також холодно, тому переодягається він швидко і ми шкандибаємо далі. Якщо до жерепу ми просто тягнули ноги, а потім почали проповзати крізь нього, то в цей момент мої рухи напевне нагадували заржавілого робота. Втома та холод зовсім мене сковували. Періодично визираю з каміння над жерепом чи не видно його кінця, але все марно. Тим не менш ми явно наближаємось до хребта, бо починають траплятись острівці з каміння. Коли каміння стає більше вирішуємо рухатись камінням навколо жерепу і відбувається диво, останніх метрів 50 жерепу ми таки повністю обходимо камінням. В поході я б сказав, що йти по горганам це жах, але в той момент для нас це було таким щастям немовби ми вийшли на асфальтову дорогу :) Бачу в тумані якісь тіні, рухаюсь в їх напрямку – це Горганські привиди. Ні, мені нічого не здалося, це така назва у одної з велокоманд :) У велокоманд своя легенда, але було 2 ділянки з нашими пішохідними КП. Запитую у них чи були вони на КП 5 та як туди вийти. Хлопці розказують як вони звідти виходили на хребет та підтверджують, що там також жереп. Ми вже починаємо йти, бо стояти просто жах як холодно. Мої руки задубіли немовби на морозі, я компас ледве відкривав. Але хлопці запитують чи знаємо ми що потрібно робити на КП 5? Ми відповідаємо, що ні і хлопці кажуть, що потрібно перепливти став Розсохан. Я на це відповідаю щось в стилі: Який нах… став? і йдемо хоч кудись, щоб не перетворитись на крижані фігурки. Каміння не так вже й багато і нас з усіх боків оточує жереп, але ми вже підсвідомо настільки не бажаємо до нього йти, що хвилин 5 ходимо кругами навколо кордону каміння з жерепом :) Не знаю чому, мабуть це було якесь шосте відчуття, але ми не йдемо в напрямку стежки, на яку нам вказали “Горганські привиди”, а починаємо травити висоту де були. І трапляється диво, ми миттєво вириваємось із жерепу до нормального хвойного лісу! Ні ліс був не просто нормальним, він був казковим :) Ми йшли в суцільній темряві, під ногами були горгани, але все навколо було застелене суцільним шаром височенного м’якого моху… Ми йшли в суцільній темряві і навіть не вмикали ліхтарі та насолоджувались надзвичайно кайфовою м’якістю під ногами. Хоч бери цей мох з собою, щоб лягти на ньому спати. Поки травили висоту до оз. Розсохан потрапити на якусь стежку і вирішили йти по ній, через певний час зрозуміли, що вона йде не туди і треба далі травити висоту лісом. Розумію, що найгірше вже позаду і хочу вже також переодягнутися в сухе. Поки я переодягався в сухий верх підійшла якась команда і запитала куди ми хочемо йти та сказала нам, що раніше була маркована стежка на оз. Розсохан, яку ми пропустили. Все ж таки ліхтарики варто було вмикати :) Знаходимо стежку та швидко скидаємо висоту в напрямку ставу. Стежка крута та слизька, разок падаю, але темп не збавляємо, бо хочеться вже нарешті прийти на це КП5. Продираємось крізь кущі і бачу багаття :) Дуже мало разів в житті я так був радий бачити людей :) Відмічаємось у суддів, 23-30, притулююсь до багаття і намагаюсь просушити низ термобілизни та хоч трохи зігрітись. Багаття яскраве та тепле :) Кайфую і попри наявність вогню не маю жодного бажання перепливати Розсохан. За 2 хвилини в його крижаній воді можна не те що легені застудити, а й яйця відморозити. З огляду на погоду судді явно вирішили полегшити завдання та дозволяють пливти лише одному члену з команди, але Сергій також не бажає пливти. Було б непогано трохи зігрітись, спробувати бодай ненадовго заснути та трохи відновити сили для фінішного ривку. Вечеряємо бутером з жахливою ковбасою та теревенимо з суддями біля вогню. На КП 4 ми були 30-ми, а на КП 5 ми вже 15-ті. Ці цифри не означають ніякого поточного місця, бо різні команди йдуть різними шляхами та можуть обирати різну послідовність взяття КП, але виявляється, що половина команд з КП 4 до КП 5 просто не дійшла… Промайнула думка, що можливо з іншого боку річки також не було кращої дороги, бо інакше не розумію як ми змогли б обігнати 15 команд на перевалі через Аршицю. Вогонь в негоду незамінна річ, хвилин через 40 починаю залипати і йду спати.  

Через 2 години одночасно прокидаємось з Сергієм, бо задубіли. У мене була підстилка знизу та дощовик в якості одіяла зверху, які не промокають, але з одежі лише джинси та вітрівка. З джинсами насправді я сильно затупив, бо спальник важить майже стільки ж, а порівняно з мокрими джинсами навіть легший :) Сергій був в пуховці, але у нього промок дощовик та він був мокрим. Для того, щоб іти далі треба було знову хвилин 30 відігріватись біля багаття. На КП 6 більше ніж півшляху йде маркований маршрут, тому йдемо швидко і не блудимо попри темряву. На КП 6 спуск з обриву на дюльфері на острів посередині річки. Сергій пропонує спускатись одразу з рюкзаками. Йдемо на КП 14, майже одразу зустрічаємо команду “Кураж” із Золочева та йдемо майже поруч, час від часу перетинаємо маршрути один одного. Найпростішим шляхом вважаємо стежки вздовж річок та струмків, але вони чомусь постійно переходять з одного берега на інший. Ми з Сергієм вже давно забили на все і часто густо взагалі йдемо річкою по воді, а хлопці з “Куражу” на наш подив постійно намагаються знайти якийсь брід або роззуваються через що ми постійно їх обганяємо. Для мене це найважчі години перегонів, мокрі ноги та холодна вода насправді ще й допомагають боротись зі сном :) Знаходимо потрібний нам струмок, але стежка в певний час закінчується. Навколо нас круті схили, ми немовби в каньйоні. Сил витрачено вже чимало та організм чітко дає зрозуміти, що ніяких штурмів таких хребтів вже не може бути. Тим більше ми розуміємо, що це забере у нас багато часу і ми можемо не встигнути взяти легші КП по дорозі на фініш. Розвертаємось та йдемо назад до річки, щоб вийти по ній на КП 13. Зустрічаємо “Кураж”, один з хлопців у них дуже хоче йти на КП 14, але двоє інших коли чують про наше рішення не йти туди, щоб встигнути на фініш утворюють локальну більшість та “Кураж” іде разом з нами. Кілька годин організм скажено чинить опір будь-яким підйомам, але потім він видно вирішує розслабитись та отримувати задоволення :) З цього часу навіть голова починає краще працювати. На КП 13 йдемо в швидкому темпі, але настільки захоплюємось, що проходимо повз нього та потім витрачаємо годину, щоб все ж таки його знайти. Щоправда тут і організатори трохи пожартували. В легенді було написано великий намет на галявині, а виявився маленький намет в дальньому кутку величезної галявини :) КП 13 суддівське з техетапом – тролей на інший берег річки та паралельні перила звідти на острів. Було складно відчепитися та зняти з тролею на іншому боці, а в іншому суцільне задоволення – на швидкості в прямому сенсі перелітаєш на мотузці на інший берег річки. Щоправда я бачив як летів Сергій і вже знав, що гальмувати ногами об дерево на іншому боці не доведеться :) Але ловити кайф ніколи, ми згаяли багато часу на пошуки КП 14 та КП 13 і тепер у нас обмаль часу, щоб фінішувати вчасно. Прикидаємо відстань – 17 км + КП 17 з техетапом і на все про все 3 години. В звичайному поході – це денний перехід :) Але ж ми не в поході :)  

Найпростіший шлях на фініш – через село Мислівка на трасу і по дорозі майже без крутих підйомів. Швидко наздоганяємо та йдемо майже до КП 17 разом з командою Гуцули та Марічка. Хлопці йдуть швидше за дівчину і вона, щоб команда через неї не відставала періодично підбігає :) У Сергія довгий крок і він завжди відрізнявся вмінням тримати гарний темп на горизонтальних ділянках, тому він швидко відривається і від “Гуцулів з Марічкою”, і від мене :) Через певний час я також відриваюся від “Гуцулів та Марічки”, але Сергія навіть не видно на обрії. Трохи шкодую, що мапа залишилась у нього, але сподіваюсь, що якось все ж таки зможу впізнати місце з містком та не проскочу крізь нього. Це найнудніші години перегонів, тупо гребу по асфальту і нічого не відбувається навколо. Ноги забиті, кросівки зношені вщент, жарко, хочеться пити, а води вже давно нема… Мрію про те як заваримо чаю на фініші :) На КП 17 знову спуск на дюльфері з моста в річку, брід до колони моста та назад до берега. Добре, що інші команди попередили, що в річці глибоко та я зняв сумочку з поясу з телефоном та іншими цінними речами. Як я не намагався підтягнутися на мотузці та перескочити найглибшу ділянку, занурився по груди. Фотографуємось з суддями та гребемо на фініш. Ближче до фінішу вирішуємо йти повз річку ґрунтовою дорогою. При сході з траси невеличкий спуск, але ноги вже настільки забиті асфальтом, що м’язи відмовляються скорочуватись якось по іншому та просто працюють як гальма на спуску :) На фініші відмічаємось у судді і вона нам пропонує… чай з солодощами. Я вже останні години 3 лише про чай і думав :) На фініші і мрії збуваються :)

Продовження нарису про Gorgany race 2011 http://nicks-trips.livejournal.com/12022.html

Comments

Latest Month

June 2012
S M T W T F S
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Tags

Powered by LiveJournal.com
Designed by heiheneikko