?

Log in

No account? Create an account

Previous Entry | Next Entry

Минулого року на НР я вперше сходив у зимовий похід. Власне ходили ми замало, а розслаблялись забагато, тому назвати це походом можна лише віддалено. Тим не менш це діло мені сподобалось і залишилось бажання повторити, тільки більш якісно, щоб це вже дійсно було схоже на зимовий похід. І от на Різдво я разом з Сергієм та Юлею вирушаю на Боржаву. Звісно, що в зимовому поході значно більша залежність від погоди, ніж літом, але похід має відбутись у будь-яку погоду :)

 

 

Приїздимо зранку до Воловця і безпосередньо з вокзалу вирушаємо в гори. Йде невеличкий сніжок та чудова видимість. Майже одразу за селом входимо до лісу. Навколо затишок і краса. Стежки майже не проглядаються, але періодично зустрічаються чиїсь сліди. Очевидно хтось ходив у гори відмічати НР. Виходимо на підйом долиною струмка. Чомусь дуже багато повалених дерев. Температура повітря десь близько 0 і чутно як під кригою дзюрчить струмок. Йду першим, тому маю можливість час від часу фотографувати. Метрів за 100 до верхівки долини струмка праворуч з’являється стежка. Повертаємо на неї та набір висоти стає повільним. Крізь дерева починає проглядатись сіре похмуре небо та поскрипують дерева. Невже ми виходимо на хребет? Ні, просто виходимо на полонину. Одразу на її краю стоїть колиба. Мабуть саме тут якась компанія зустрічала НР. В середині затишно, двоє ліжок та місце під багаття. Чудове місце для ночівлі перед виходом у Воловець, але ми йдемо в зворотному напрямку :) На полонині неслабенький вітер, до того ж поривчастий. Він просто зриває і починає його нести. Хочеться йти спиною до нього, але йти спиною догори важко, тому просто стараюсь відвертати обличчя в бік. Потроху призвичаюємось до нових умов, долаємо полонину та вже таки виходимо на хребет. Снігу небагато і прокладати стежку неважко, але сила вітру ще зростає. У мене вже був досвід сходження на вершину Арарату за вітру 100 км/год. Йти прямо проти вітру було дуже важко і мені навіть доводилось йти зигзагом, щоб рухатись в напрямку проти нього. Але тут на хребті я одразу відчув, що Арарат залипає. Вітер не просто був потужним, а ще й поривчастим та майже з кожним поривом змінював напрямок. Треба було постійно бути готовим до відбиття чергового пориву, щоб встояти на ногах. В результаті багато сил витрачалось на боротьбу з вітром і швидкість нашого пересування сильно впала. Та взагалі набирати висоту в лісі було легше, ніж тут йти по хребту :) Але нічого не поробиш, наша мета десь попереду в тумані.  

Піднімаємось на г. Темнатик 1343,8 м. Вона зверху має досить гостру верхівку з хрестом, але навіть за нею ніде не можна сховатись від вітру, щоб трохи перепочити та випити чаю, тому одразу йдемо далі. Кілька годин суцільної боротьби з вітром, який ніяк не хоче затихати. Стає зрозуміло, що на ночівлю потрібно спускатись кудись донизу, поближче до лісу. За такого вітру ми б навіть теоретично не змогли б розбити намет. Сергій згадує, що як раз поблизу потрібної нам гори Плай є покинута сироварня та він забив її координати в GPS. Це добре, адже її можна буде знайти навіть в тумані :) Вже десь 15-та година, а ми ще навіть не снідали. Але такий вітер, що якось не хочеться навіть зупинятись. До того ж вже скоро буде вечеря :) Тим не менш ми починаємо скидати висоту траверсом г. Плай, заходимо за неї та вітер слабшає. Одразу пропоную зробити привал, попити чаю та хоча б щось вкинути до шлунку. Знімаю рюкзак і помічаю, що перетворився на крижану фігурку :) Сніг на мені танув та мабуть через вітер одразу замерзав. Недаремно у мене на ходу виникло відчуття, що мій капюшон перестав прогинатись на вітрі :) Хоча скажімо рукавички були просто мокрими та не замерзли. Температура була десь близько нуля, але через вітер було зовсім не жарко, тому все робилося дуже швидко :) Чай зсередини чудово зігрівав та було дуже приємно, але руки в цей самий час просто дубіли. Я спробував застібнути вентиляцію під пахвами в куртці, але самостійно у мене майже нічого не вийшло. Все замерзло :) Наш перекус нагадував дозаправку в Формулі-1 :) Поки запакував все в рюкзак не міг дочекатись доки зможу заховати руки в мокрі рукавички :)  

По дорозі на сироварню зустріли групу з 3-х людей, які піднімалися на г. Плай, але через відсутність видимості вже майже відмовились від цієї ідеї. Трохи нижче зустріли хлопця та дівчину, які піднялися десь на висоту в 1000м з гірськими лижами та намагалися понарізати круги навколо сироварні. Саму сироварню попри наявність координат швидше знайшли за їх підказкою, бо мало що було видно. Власне від сироварні вже мало що залишилось. Стіни ще є, але перекриттів вже майже нема. Якби у нас було 2 намети, то не факт, що ми змогли б розміститися в тому закутку, де ми стали. Неподалік від сироварні є джерело, але взимку там набирати воду не зручно. Якби був мороз хоча б градусів 10, то навряд чи ми б взагалі щось набрали. Після боротьби з вітром наверху хотілося якогось затишку, тому одразу після вечері ми вже залізли до намету і пили глінтвейн всередині. В цей час я подумав, що було б непогано подивитись прогноз на завтра та післязавтра. Він виявився невтішним вітер зростав з 30 м/с до 40 м/с на висоті 1200м, а ми мали йти майже на 1600м. Окрім того протягом 2-х найближчих діб видимість так і мала залишатися нульовою, а мороз та сніг не передбачалися. Не найкраща погода для зимового походу, але щось змінити було не в наших силах. Вночі було жарко. Ми готувалися до морозу і з самого початку розраховували на зшивку спальників, але за температури близької до 0 треба було хоча б частково з неї вилазити. В горах на свіжому повітрі завжди висипаєшся значно швидше, ніж у місті, тому прокинутись навіть о 6-ій до світанку не проблема навіть для такого нічного мешканця як я. Більш того, можу навіть сказати що вже десь о 3-ій я відчув, що виспався. Вночі спостерігалось цікаве явище – зі стелі падали камінці :) Не перебільшую. Бетонна панель під впливом перепадів температур руйнувалась та вода вимивала з неї камінці. Вони були невеликими, але зрозуміти посеред ночі, що на тебе в будь-який момент може обвалитися бетонне перекриття було не дуже приємно. Я б не радив там комусь розбивати табір в майбутньому. Тільки в крайньому випадку.  

Зранку Юля вирішила покапризувати та сказала, що вона не хоче знову йти наверх, бо там сильний вітер та запропонувала піти в баню :) Не просто нам з Сергієм туди піти, а всім разом у справжню баню до Пилипця :) Ми з Сергієм поржали, а Юля сказала, що більше до зимових походів не піде :) Цього дня для підйому наверх ми вже приводили себе в повну бойову готовність та одягали всі захисні засоби для обличчя, які у нас були. Це було дуже доречно, бо дощ нісся назустріч нам зі скаженою швидкістю. Видимість дійсно нульова, ми як 3 їжачки в тумані :) На вершині гори Плай 1330,7 м знаходиться метеостанція та пам’ятник В’ячеславу Чорноволу, який на ній працював та на ній же видавав журнал з хронікою національного опору. Тут же він мав можливість слухати “Голос Америки” та на метеостанції його ж і заарештували. Щось навіть трохи фотографуємо та йдемо далі. Місцями хмара розсіюється та на якийсь час з’являється щось схоже на пейзажі. Можливо це нас трохи розслабило, але ми в певному місці пройшли повз свою стежку та звалилися з хребта на траверс гори Великий Верх 1598м. Коли ми це остаточно зрозуміли, то пройшли вже чимало зайвого. Зупинились біля струмка на повороті стежки, яка огинає гору і у мене одразу ж виникло божевільне дежавю з минулорічним походом на НР. Саме так ми пропустили стежку на верх гори Шешул та в решті решт заночували в такому ж самому місці на траверсі гори в долині поруч зі струмком. Єдина відмінність була в тому, що зараз у мене ще й хлюпало в ботах :) Це був перший випадок, коли мої боти промокли, але не існує нічого ідеального. Повертатися назад якось не хотілось, тим більше я не пам’ятав, щоб дійсно були ще якісь інші стежки, а втрачати час на пошуки зовсім не хотілось, тому вирішуємо штурмувати хребет по струмку. Підйом досить крутий, але на схилі є рослинність, швидше за все чорниця, тому стояти на схилі можна. Чим ближче до верху тим більше відчуваю, що мені допомагає вітер, який дме в спину. Зверху він мене вже просто виштовхує на хребет. Вау! Таке враження, що ти знаходишся в аеродинамічній трубі. Я навіть трохи поуявляв собі як би тут можна було політати :) Але йти далі стає все важче, боковий вітер навіть ноги заважає пересувати. У Юлі немає гарного протектора в чоботах та й вага менша, ніж у нас і рюкзак легший, тому її здуває в прямому сенсі слова. Сергій дістає систему та робить зв’язку. З боку це виглядає так ніби Сергій прив’язав Юлю до себе, щоб вона нікуди не втекла :) Вітер настільки потужний, що коли ми бачимо стежку на траверс з протилежного від вітру боку, то вирішуємо йти по ній та не підніматися на саму вершину Великого Верху. Але траверс також цікавий. Дуже швидко виявляється, що стежка запорошена снігом, який вже злежався та вирівняв поверхню схилу. В цьому величезному амфітеатрі було б чудово проїхатись на лижах, а не йти траверсом. Якщо зірвешся зі схилу, то невідомо чи зможеш загальмувати раніше, ніж доїдеш до лісу. А навіть якщо і зможеш зупинитись до лісу, то невідомо де ти тоді будеш і скільки часу витратиш на те, щоб повернутись назад. Одним словом зриватись зі схилу не можна :) Юлю перспектива йти його траверсом аж ніяк не надихає. Ми з Сергієм в нормальних гірських ботах, тому можемо просто ногою видовбувати в снігу місцини під кожен крок. На Юлю одягаю єдині кішки, які у нас є на трьох :) Сергій йде першим з кригорубом, щоб в разі чого зарубатись. Про всяк випадок застібаю всі блискавки на одязі та ховаю оголені частини тіла :) Повторення досвіду, коли я на Арараті побіг схилом донизу за термосом Сергія, який у нього вислизнув, зовсім не хотілося :) На щастя вже буквально за 100 м на траверсі знову з’являється нормальна стежка. Наступні півдня ми просто спускаємось донизу. Наше завдання на сьогодні максимально близько підійти до цивілізації, щоб завтра за будь-яких погодних умов встигнути на потяг.  

Скидаємо висоту та виходимо з хмари, в якій ми постійно йшли. Як же ж в Карпатах гарно, коли щось видно :) Всі речі наскрізь мокрі. Воно й не дивно. Краплі, які летять на тебе зі швидкістю понад 40 м/с, проходять крізь будь-який одяг. Через річку в принципі вже можна було йти й без броду :) На підході до цивілізації якісь суцільні вирубки, навіть намет нема де поставити. Доводиться йти ще нижче, а в снігу кругом стоїть тала вода. Ставимо намет мабуть в чиємусь сінокосі, де здається трошечки вище, але все ж таки вода кругом :) Для того, щоб набрати воду в струмку поруч доводиться стояти в такому ж снігу з водою. Добре, що ноги вже давно мокрі :) Починаємо діставати з рюкзаків речі і виявляється, що там також майже все мокре. Звичайно, що всі речі були в кульках. Дощ, дощ… Вітер! :) Якщо кульок був не повністю герметичним, а в ньому була навіть маленька шпаринка, то через неї все в ньому напитувало вологу та ставало мокрим. З нас 3-х сухий спальник залишився тільки у Юлі. Це означало, що вночі ми маємо спати в мокрих речах в мокрих спальниках та сушити своїм теплом інші мокрі речі :) Отака от зима, малята :)  

Як виявилось зранку, ефективність наших обігрівачів непогана :) Звичайно такі речі як куртку або штани за ніч на собі висушити важко і зранку доводилось знову одягати все мокре, але більш тонкі речі до ранку висихали. Сергій, який спав з 3-х боків в мокрому спальнику, навіть його примудрився висушити зсередини. Єдине, що не варто класти мокрі речі у спальник з зовнішнього боку. Треба класти зсередини, там значно більше шансів підсушити їх до ранку. До того ж, коли з одного боку лежать мокрі речі, а з іншого чиєсь тепле тіло, то виникає бажання якомога далі відсунутись від тих мокрих речей і з краю залишається багато місця, яке вже не прогрівається вашим тілом і вночі з того боку холодно.  

Цей похід вийшов майже повною протилежністю до минулорічного. Минулого року були морози, цього року вода. Минулого ми пізно прокидались та проходили по 5-7 км за день, а цього року ми прокидались о 6-ій та проходили 12-15 км в день. Минулого року була суцільна краса навколо, а цього року лише туман. Карпатських краєвидів звичайно не вистачало, але зі спортивної точки зору похід перевершив всі мої очікування. Ну хто міг подумати, що кішки та системи ми беремо не просто поносити з собою, а вони нам реально знадобляться? Вийшло просто чудове тренування перед сходженням на 5-тисячник. Тепер залишилось тільки піти на якийсь 5-тисячник :) Також в поході вже відчувалось, що у нас стало більше досвіду і в тих ситуаціях, в яких раніше ми приймали рішення суто інтуїтивно, зараз ми майже напевно розуміли що потрібно робити і які можуть бути наслідки в разі чого. Аеродинамічна труба на хребті взагалі запала мені в серце. Цікаво чи є в Києві такі речі? На відміну від Юлі у мене бажання ходити в зимові походи менше не стало, єдине, що хотілося б, щоб вони все ж були більш зимовими.

 

Оскільки до потягу у нас було чимало часу, то ми вирішили ще й оглянути дерев’яну церкву в Гукливому.

 

Всі фото з походу та Гукливого тут http://nicks.io.ua/album416488

Всі відео тут http://nicks.io.ua/video23274


Comments

( 4 comments — Leave a comment )
julia_buyka
Jan. 25th, 2011 08:14 am (UTC)
гы :)
спасибо за отчет
nicks_trips
Jan. 29th, 2011 10:29 am (UTC)
На здоров'я :)
hatinka
Jan. 25th, 2011 01:39 pm (UTC)
Так быстро отчет написал! Респект!
Повеселил;-)
Про сыроварню не знала, надо будет заглянуть. Кстати едем со Славкой туда же, правда в цивильный отельчик, в ГринГоф)))
Получается, Вы на Гембу не пошли?
nicks_trips
Jan. 29th, 2011 10:39 am (UTC)
Ночами не спав, писав нарис :)
Ми в останній день повз нього як раз проходили :)

На Гембу ми і не планували. Теоретично розглядався варіант йти на Стій та далі до Сваляви, але це не взимку :)
( 4 comments — Leave a comment )

Latest Month

June 2012
S M T W T F S
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Tags

Powered by LiveJournal.com
Designed by heiheneikko